Зеленський та Московська церква: хто кого обманув? Інтерв’ю з митрополитом, що повстав проти влади

Звернення митрополита Сумського і Охтирського з УПЦ Московського патріархату Євлогія, опубліковане 23 жовтня, виявилося несподівано ворожим до української влади. Під час війни інтонації і слова, які собі дозволив архієрей, мали б остаточно переконати тих, хто досі не розібрався у питанні, з ким сьогодні УПЦ МП. Біблійне правило «кожна влада від Бога», з міркувань верхівки Московської церкви в Україні, очевидно, діє лише у випадку Путіна. Бо Зеленський для них тепер явно не такий, на якого вони сподівалися у 2019 році.

Митрополит Євлогій прямо обвинувачував президента України і відкрито відстоював інтереси церкви країни-агресорки, частиною якої і є УПЦ МП. Принаймні, саме таке трактування приналежності дає сьогодні держава Україна і її органи влади.

У Церкви, яку очолює митрополит Онуфрій, – інша точка зору на питання зв’язків з державою-агресором. Євлогій переконує, що УПЦ МП тепер є незалежною від Росії. Своє звернення при цьому він робить російською мовою, скаржиться на гоніння, і заявляє, що його церква не може відповісти на численні запитання, які їй ставить суспільство, адже представників Московського патріархату начебто тепер не пускають у ЗМІ. «Якщо ми демократична країна, дайте можливість нам відповісти на всі претензії до нас», – сказав у зверненні до вірян митрополит.

Коли ж «Главком» запропонував митрополиту Євлогію переконатися, що українські ЗМІ відкриті для представників церкви, яку пов’язують з Москвою, і дати інтерв’ю, архієрей погодився, але з умовами. Перша: спілкування лише шляхом письмових відповідей на запитання. Друга: називати Московську церкву в Україні лише УПЦ, попри вимоги закону про перейменування релігійних організацій, центр яких розташований в країні-агресорці, а також попри те, що у реєстраційних документах Мінюсту абревіатура УПЦ (як і ПЦУ) тепер закріплена за помісною Українською православною церквою під началом митрополита Епіфанія.

Митрополит Євлогій спочатку також погодився відповісти на додаткові запитання, які, природно, мали виникнути під час листування між ним і редакцією. Але вже на етапі додаткових питань продовжувати він розмову не захотів: «Давайте обмежимося тим, що написано». З огляду на неможливість поставити уточнюючі запитання і, відповідно, неможливість отримати вичерпні і правдиві відповіді, «Главком» звернувся до митрополита УПЦ/ПЦУ Олександра Драбинка з проханням заочно подискутувати із представником РПЦ в Україні. 

Владико, розпочнімо з вашого скандального недільного звернення. Воно містить доволі жорсткі оцінки влади. Зокрема, ви обвинуватили Володимира Зеленського у брехні, а також заявили, що влада хоче командувати церквою. У чому брехня президента? Хто і як хоче командувати церквою?

По-перше, звернення до вірян під час богослужіння у кафедральному соборі стосувалося питань церковного життя. Оціночні судження були лише у контексті пояснення тих змін у житті православної громади, які настали та можуть настати внаслідок конкретний дій представників влади. Згадаймо, що президент Володимир Зеленський під час передвиборчої агітації неодноразово підкреслював своє нейтральне ставлення до питань, пов’язаних із релігією. Така позиція схилила вибір багатьох православних вірян до рішення віддати свій голос саме за нього. Але тепер ми є свідками того, що глава України кардинально змінив своє ставлення до православних вірян. Тиск з боку державної влади вважаємо наслідком обману виборців, які віддали свої голоси за президента, який декларував свій нейтралітет у питаннях релігійного життя. Такі пояснення були адресовані вірянам у соборі.

 «Зеленський поставив на чолі богоборчої цілі людину, яку у радянський час називали науковим атеїстом, який боровся з віруючими. У тому числі через свої так звані наукові атеїстичні труди… Ці люди хочуть командувати нами, церквою». Це ви про голову Державної служби з етнополітики та свободи совісті Віктора Єленського?

Так, мався на увазі Віктор Єленський.

За вашими словами, влада хоче заборонити церковні структури, «через які церква проявляється у нашому суспільстві, у нашій Україні. І ось ці структури будуть забороняти як незаконні». Але у законопроектах, які зареєстровані у Верховній Раді, ідеться про заборону церкви із центром у державі-агресорі. Якщо ви вважаєте, що центр вашої церкви у Києві, то чого вам боятися?

Наша оцінка дій влади не обмежується останніми кроками (голосування у Верховній Раді України на підтримку законопроєкту №8371). Логіка дій державних посадовців різних рівнів протягом останніх 10 років полягає у створенні умов для позбавлення присутності найчисельнішої конфесії – УПЦ – в публічному просторі. Політики, що проголосували за згаданий законопроєкт, хибно вважають, що адміністративний центр нашої церкви розташований у Москві. Своє необґрунтоване переконання вони стверджують як єдино вірну позицію і через законодавчі процедури створюють реальну небезпеку для православної спільноти України. Саме ця думка прозвучала у моєму зверненні. Ми обґрунтовано відчуваємо небезпеку подальшого свавілля, турбуємось про практику сповідування віри у нових умовах.

Водночас хочу зазначити, що конфронтація з боку влади не змінила нашого ставлення до громадянського обов’язку та прагнення піклування про наших співгромадян. Так, Сумська єпархія від самого початку війни систематично надає благодійну допомогу військовим, турбується про цивільних осіб, що постраждали від війни, молиться за живих і загиблих, надає пастирську опіку постраждалим.

Священники і волонтери, які проводять цю роботу щоденно, заслуговують на слова вдячності та поваги.

Ваші слова: «Ми така ж помісна православна церква, як і інші помісні православні церкви». Якщо ваша така ж, як і інші, то де її знайти у диптиху серед 16 церков при тому, що ПЦУ на чолі з митрополитом Епіфанієм там, наприклад, є?

Прошу мати на увазі, що очільник ПЦУ Епіфаній внесений до диптихів лише окремих грецьких православних церков (не усіх), решта помісних церков не внесла його ім’я до диптихів. Наслідком такого статусу є, наприклад, неможливість для Епіфанія (і для кліру ПЦУ) звершувати богослужіння в Єрусалимі на Гробі Господньому. При цьому духовенство УПЦ такі богослужіння звершувати може, що засвідчує приналежність УПЦ до православних церков.

Чи надсилалися митрополитом Онуфрієм відповідні листи до інших православних церков про автокефалію УПЦ МП?

Мені невідомо нічого про такі факти. Питання краще адресувати Блаженнішому митрополиту Онуфрію.

Все ж таки, де тоді вашу церкву шукати у диптиху? У переліку православних її немає тому, що згідно із Патріаршою грамотою предстоятеля РПЦ Алєксія від 1990 р. ідеться, що УПЦ є «незалежна, самостійна, з правами широкої автономії церква». І навіть зміни до статуту вашої Церкви, ухвалені у травні 2022 р. цього ніяк не порушують, адже статут все одно посилається на Грамоту Алєксія. То чому не визнати очевидне: «з правами широкої автономії» це не означає незалежність від Москви?

Згадка про Патріаршу грамоту 1990 року в статуті УПЦ свідчить про те, що церковна незалежність УПЦ не була самопроголошеною, але має канонічні підстави, про що свідчить зміст Патріаршої грамоти патріарха Алєксія Другого. Далі в тексті статуту УПЦ жодних згадок про Москву чи Грамоту немає. Собор УПЦ від 27 травня 2022 року прийняттям статуту у новій редакції вивів предстоятеля УПЦ зі складу Синоду РПЦ, а архієреїв УПЦ – зі складу Собору та Синоду РПЦ. Новий статут УПЦ не передбачає будь-якого підпорядкування (у тому числі й Москві), а зазначає, що адміністративний центр УПЦ – у Києві. Зміст нового статуту УПЦ свідчить про новий статус УПЦ як канонічно незалежної та самостійної православної церкви. УПЦ тепер діє в межах своєї канонічної незалежності й самостійності. Нині УПЦ не підпорядковується жодному зарубіжному релігійному центру, є самостійною і незалежною. У подальшому повинна відбутися рецепція такого статусу з боку Помісних православних церков. Зважаючи на втручання Константинопольського патріарха у внутрішні справи УПЦ, церковна ситуація значно ускладнилася (в Україні та у світі). Рецепція не може відбутися миттєво, потрібен час.

На мою думку, прийняття рішення про новий незалежний статус УПЦ (рецепція рішення Собору УПЦ від 27 травня 2022 року) може відбутися або на Всеправославному соборі, або на Соборі усіх предстоятелів помісних православних церков (як сталося, наприклад, в Болгарії у кінці 20 ст.).

Заявивши про свій новий незалежний статус, УПЦ не пішла шляхом розколу, а залишилась у складі Єдиної Святої Соборної і Апостольської церкви, у чому немає жодних сумнівів у жодної з помісних православних церков. Будемо сподіватися і молитися, щоби рецепція відбулася найближчим часом.

Митрополит Євлогій попри заяви про відкритість, обмежив можливість коментування своїх тверджень у Facebook

«Двоє священників самовільно виїхало за межі Сумської єпархії до Росії»

У вашому повідомленні у Facebook ідеться, що уряд України отримав від США дозвіл на порушення деяких свобод, зокрема релігійних. Мова про законопроєкти, у яких ідеться про заборону діяльності в Україні церкви із центром у державі-агресорі. Від кого саме уряд отримав цей дозвіл із США, в якій формі, коли це сталося?

Зазначену інформацію повідомив Сергій Чапнін, релігієзнавець і журналіст. Думаю, краще запитати у нього.

Давайте згадаємо початок повномасштабної війни Росії з Україною. Чи бачили ви окупаційні війська, чи спілкувалися з ними?

Так, мені з вікна єпархіального управління у Сумах було видно, як у перший день війни їхали танки окупантів через місто. З ними я не спілкувався. Саме у цей день було прийнято рішення про припинення поминання Московського патріарха, оприлюднено моє послання із засудженням військового вторгнення російського агресора, закликом до захисту української землі. У цей день представників влади у Сумах вже не було.

Чи були ви в Охтирці після деокупації? Чи спілкувалися з вірянами? Згадайте, яким було їх ставлення до росіян до окупації і після того, як Україна відновила контроль над своїми територіями?

Так, я був у Охтирці, звершував богослужіння. Спілкувався із вірянами, які пережили обстріли, дехто – окупацію (у Тростянці та селах Охтирщини і Тростянеччини). Люди негативно висловлювались про російських загарбників, висловлювались на підтримку Предстоятеля Української православної церкви митрополита Київського і всієї України Онуфрія і мене як керуючого Сумською єпархією УПЦ.

Скільки священнослужителів з вашої єпархії пішли на співпрацю з окупантами, а також виїхали до Росії?

Про співробітництво мені нічого невідомо. Двоє священників самовільно виїхало за межі Сумської єпархії до Росії, зв’язку з ними немає, за порушення священницької присяги вони були заборонені у священнослужінні. Імен їх не пам’ятаю.

«Слова патріарха Кирила на свій рахунок не сприймаю»

На початку березня 2022 року на ваш рапорт (№ 03/03 від 01.03.2022 р.) про призупинення згадування патріарха Кирила у богослужіннях відповів глава РПЦ Кирило у своїй резолюції. Зокрема, він сказав, що переривання згадування предстоятеля церкви – це розкол. То ви відтоді – розкольник?

Таке твердження безпідставне. Розкольником ніколи не був і не вважаю себе розкольником. Під час моєї архієрейської хіротонії я склав присягу, в якій обіцяв перебувати у послуху по відношенню до предстоятеля Української православної церкви митрополита Київського і всієї України, що і виконую сумлінно. Ніяких інших аналогічних зобов’язань ні перед ким не маю. Тому слова патріарха Кирила на свій рахунок не сприймаю.

Який зв'язок ви нині маєте з предстоятелем РПЦ Кирилом?

Жодного зв’язку не маю.

Чи згадується патріарх Кирило під час богослужінь у храмах вашої єпархії?

Ні, не згадую.

Які у Вас стосунки із головою Сумської обласної адміністрації Володимиром Артюхом?

Жодних контактів не маю.

Чи знаєте, де зараз колишній нардеп Андрій Деркач? Чи підтримуєте з ним зв’язок?

Мені невідомо нічого про зазначену особу. Зв’язків ніколи не підтримував.

У своєму зверненні ви також розповіли, що у Львові священників не беруть на роботу через те, що вони служать, або служили у храмах УПЦ. Наведіть приклади, кого не беруть на роботу?

Про таку ситуацію мені стало відомо під час мого візиту до Одеси із спілкування із православними прочанами, які прибули зі Львова до Одеси на вшанування пам’яті Кукші Одеського.

З 2005 року ви – член комісії при Священному синоді РПЦ із взаємодії із старообрядництвом і старообрядницькими приходами. Ви досі член цієї комісії? Коли востаннє брали участь у її роботі, в чому робота полягала?

Я не входжу до складу згаданої комісії. Після прийняття рішення про припинення поминання патріарха Кирила мене було виведено зі складу комісії. За давністю подій не можу згадати, коли востаннє брав участь у роботі комісії.

У віданні РПЦ (за інформацією сайту РПЦ) на території України є старообрядник жіночий монастир на честь ікони Богородиці «Києво-братська». Монастир є частиною РПЦ?

Нічого не можу сказати з цього питання.

Восени 2018 р. ваша Церква розірвала євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом. УПЦ часто закидали, що Синод вашої церкви просто копіює рішення Синоду РПЦ. З огляду на те, що УПЦ вже не позиціонує себе як частина РПЦ, чи не час поновити спілкування з Константинополем? Які передумови мають бути до такого поновлення?

Питання слід адресувати Собору єпископів УПЦ, який приймав рішення про припинення євхаристійного спілкування.

Михайло Глуховський, «Главком»